Анкетування "Моделі педагогічного спілкування за М.І. Юсуповим"

 Спілкування – це складний, багатоплановий процес встановлення контактів між людьми, який породжений потребами у спільній діяльності. Процес обміну інформацією Відношення людей один до одного Процес взаємодії особистостей Взаємовплив людей один на одного

Педагогічне спілкування - система соціально-психологічної взаємодії між учителем та учнем, спрямована на створення оптимальних соціально - психологічних умов для спільної діяльності. Стиль педагогічного спілкування - це усталена система способів та прийомів, які використовує вчитель під час взаємодії з учнями, їх батьками, колегами по роботі.

Модель дикторська («Монблан»), Педагог ніби як відсторонений від учнів, він знаходиться над ними, перебуваючи в царстві знань. Учні — усього лише безлика маса слухачів. Ніякої особистісної взаємодії. Педагогічні функції зведені до інформативного повідомлення. Відсутність психологічного контакту, а звідси — безініціативність і пасивність учнів.

Модель неконтактна («Китайська стіна») дуже близька за своїм психологічним змістом до першого. Різниця в тому, що між педагогом і учнями існує слабкий зворотний зв’язок через довільно або ненавмисно зведений бар’єр спілкування. У ролі такого бар’єра можуть виступити відсутність бажання до співробітництва з якого-небудь боку, інформаційний, а не діалоговий характер заняття: мимовільне підкреслення педагогом свого статусу, поблажливе відношення до учнів. Слабка взаємодія з учнями, а з їхньому боку — байдуже ставлення до педагога.

Модель диференційованої уваги («Локатор») заснована на виборчих відносинах з учнями. Педагог орієнтований не на весь склад аудиторії, а лише на частину, припустимо, на талановитих, або ж, навпаки, слабких, лідерів і аутсайдерів. У спілкуванні він як би ставить їх у положення своєрідних індикаторів, на які орієнтується колектив, концентрує на них свою увагу. Однією з причин такої моделі спілкування на заняттях може бути невміння поєднати індивідуалізацію навчання із фронтальним підходом. Порушується цілісність акту взаємодії в системі «педагог — колектив», вона підмінюється фрагментарністю ситуативних контактів.

Модель гіпорефлексивна («Тетерів») полягає в тому, що педагог у спілкуванні неначе замкнутий сам на собі: його мовлення здебільшого монологічне. Розмовляючи, він чує тільки самого себе і ніяк не реагує на слухачів. У діалозі опонентові даремно намагатися вставити репліку, вона просто не буде сприйнята. Навіть у спільній трудовій діяльності такий педагог поглинений своїми ідеями й проявляє емоційну глухоту до оточуючих. Практично відсутня взаємодія між учнями і учителями, а навколо останнього утворюється поле психологічного вакууму. Сторони процесу спілкування істотно ізольовані одна від одної, навчально-виховний вплив представлений формально.

Модель гіперрефлексивна («Гамлет») протилежна попередній. Педагог стурбований не стільки змістовним боком взаємодії, скільки тим, як він сприймається оточуючими. Міжособистісні стосунки зводяться ним в абсолют, набуваючи домінуючого значення для нього. Він сумнівається в дієвості своїх аргументів, у правильності вчинків, гостро реагує на нюанси психологічної атмосфери учнів, приймаючи їх на свій рахунок. Такий педагог подібний до оголеного нерва. Загострена соціально-психологічна чутливість педагога приводить його до неадекватних реакцій на репліки й дії аудиторії. У такій моделі поведінки часто кермо влади виявляється в руках учнів, а педагог у відносинах займає ведену позицію.

Модель негнучкого реагування («Робот»). Взаємини педагога з учнями будуються за твердою програмою, де чітко витримуються цілі й завдання заняття, дидактично виправдані методичні прийоми, наявна бездоганна логіка викладу й аргументація фактів, відшліфовані міміка й жести, але педагог не має почуття розуміння мінливих ситуацій спілкування. Ним не враховуються педагогічна дієвість, склад і психічний стан учнів, їх вікові та етнічні особливості. Ідеально сплановане та методично відпрацьоване заняття розбивається об рифи соціально-психологічної реальності, не досягаючи своєї мети. Внаслідок цього спостерігається низький коефіцієнт педагогічної взаємодії.

Модель авторитарна («Я сам»). Навчально-виховний процес цілком фокусується на педагогу. Він — головна і єдина діюча особа. Від нього виходять запитання і відповіді, судження та аргументи. Практично відсутня творча взаємодія між ним і аудиторією. Однобічна активність педагога придушує будь-яку особисту ініціативу з боку учнів, які усвідомлюють себе лише як виконавців, чекають інструкцій до дії. До мінімуму знижується їхня пізнавальна та суспільна активність. Виховується безініціативність учнів, губиться творчий характер навчання, спотворюється мотиваційна сфера пізнавальної діяльності.

Модель активної взаємодії («Спілка»). Педагог постійно перебуває в діалозі з учнями, тримає їх у мажорному настрої, заохочує ініціативу; легко схоплює, зміни в психологічному кліматі колективу та гнучко реагує на них. Переважає стиль дружньої взаємодії зі збереженням рольової дистанції. Виникаючі навчальні, організаційні та етичні проблеми творчо вирішуються спільними зусиллями. Така модель вважається найпродуктивнішою.

Пропонуємо Вашій увазі анкетування. Для проходження перейдіть за посиланням---

Моделі педагогічного спілкування за М.І. Юсуповим